Про надання місту Василькову Магдебурзького права

Протягом ХІV століття на Україну через Польщу та Угорщину поширюється Магдебурзьке право, створене на зразок управління німецького міста Магдебург. 
</p>Магдебургзьке право передбачало звільнення міста від управління та суду державних урядовців і феодалів, а також дарування права на створення органів місцевого самоврядування.

У ХVІ - ХVІІІ ст. Магдебургію отримали практично всі міста України.
Поширення Магдебурзького права в українських землях сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Їм стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо.

Магдебурзьке право сприяло формування в Україні громадянського суспільства.
Поміж українських міст, котрі отримали Магдебургію, є і місто ків ( до 1157 р. — єва). В історико-правовій науці питання надання місту Василькову Магдебурзького права залишається недослідженим.
Немає жодної наукової статті чи монографії, присвяченої історії отримання містом Магдебургії, реалізації її принципів у Василькові.
Залишається невивченим вплив цієї системи правових стосунків на місто.

 

Єдина праця з історії міста Василькова, що заслуговує на увагу — "Місто ків (ІХ—ХVІІІ ст.)" (К., 1929), яка належить учню М.С. Грушевського, історику, співробітнику Всеукраїнської Академії Наук, члену комісії районного дослідження Києва і Правобережжя та Південної України, Сергію Шмараю (1900—?).

 

Незважаючи на всебічне висвітлення соціально-економічного розвитку Василькова протягом ІХ—ХVІІІ ст., політичних і побутових стосунків у ХVІІІ столітті, автор залишив осторонь питання надання місту Магдебургії, зазначивши лише те, що " Магдебурзьке право кові ні тоді, а тим більше пізніше, значення фактично не мало ".

 

У цієї статті ми зробимо спробу дослідити юридичне підґрунтя звернення Києво-Печерської Лаври до польського короля Стефана Баторія (1576—1586 рр.)

 

з проханням надання місту Василькову грамоти на володіння Магдебурзьким правом;
у хронологічній послідовності викласти історію отримання містом Васильковом Магдебургії;

 

описати грамоту польського короля від 28 березня 1586 р. та на її основі з'ясувати, до якої категорії Магдебурзького права належить місто ків , а також, до якого типу відноситься воно за рівнем самоврядування;

 

визначити напрямки подальших наукових розвідок з теми Магдебурзького права у Василькові.

 

Юридичним підґрунтям, на яке спиралася Києво-Печерська Лавра при зверненні до польського короля Стефана Баторія з проханням про надання м. Василькову Магдебургії, стали давні права Печерського монастиря на володіння ковом, що сягають у середину ХІІ століття.

 

Саме в цей період "Києво-Печерский монастир добивается выходу з-під опіки Константинопольского патриарха".
Київський князь Юрій Долгорукий (похований у 1157р. в церкві Спаса на Берестово) заповідав своєму синові Андрію Боголюбському надати Печерський обителі статус великокнязівської архимандритії та ставропігії, а також грамоту на володіння містами Мичеськом та Васильковом (євом) з прилеглими волостями.

 

В історичній літературі не втихає дискусія про автентичність цієї грамоти.
Причиною дискусії є те, що автентичної (від грецького "authentikos") грамоти не збереглося. Вона загинула 11 травня 1590 року в полум'ї пожежі у ківському замку , коли її віз архімандрит Хребтович (Малетій І Хребтович-Богуринський. Автор) з кількома ченцями на сойм, щоб дістати подтвердження від короля.

 

Надання грамоти Київо-Печерському монастирю 1159 р. Андрієм Боголюбським ставлять під сумнів ряд авторів.
Так Євгеній Болхвітінов в своєму “Описании Київо-Печерской Лавры" зазначив, що сумнівна лише копія грамоти ХVІ ст, а саме надання її є певне.
“Ставить під сумнів надання Василькова Лаврі ще в середині ХІІ ст.” — І С. Шамрай.
Щодо думок своїх попередників, то він відмічає наступне: Похилевич, а за ним й Андріївський, датує це надання 1259 роком, але робить тут нові помилки. С. Шамрай зазначає, що надав Лаврі ків князь Андрій Юрійович, прозваний Китаєм.

 

Цей князь жив у середні ХІІ, а не ХІІІ-го століття. Отже, тут помилка: або це було у 1159, а не 1259 році, або надав не Андрій, а хтось інший.
"Оскільки-ж інші звістки промовляють за надання кн. Андрієм — зазначив нижче С. Шамрай, — то доводилося-б припустити, що він справді надав був Лаврі ків 1159 року."

 

Але й тут виникають деякі сумніви.
Не зупиняючись докладніше на тому, що батько Андрія Боголюбського- Юрій Долгорукий та син Андрія -Мстислав, не раз грабували та спустошували Київо-Печерський монастир (в 1151—1169рр. Автор), до якого становились начеб-то прихильно.

 

Слід поставити лише питання: як же могли надати ків князеві Романові 1165р., коли воно належало Лаврі, про що говорить Іпатський літопис.

 

Узагальнюючи все вище сказане, Сергій Шамрай відмічає: " Навіть коли Юрій Долгорукий і надав був його Лаврі, то вищенаведений текст надання його Романові від Ростислава показує, що пізніші Київські князі цього надання не визнали ".
Ми ж зазначимо лише те, що це питання чекає на свого дослідника.

 

Світло на подальшу долю грамоти після пожежи у ківському замку 11 травня 1590 року проливає поновлена грамота Константинопольським Патріархом Ієремією 1591 р., на прохання Мелетія Хребтовича, коли виникла необхідність її підтвердження у польських королів.

 

Звернемося до грамоти.
В ній сказано, що в Константинополі Мелетій із ченцями перед патріархом і Собором подали " не догорелые трохи (мало) привилея на пергаменте и оловянными печатьми завес истыми… " Поновлена грамота вказує, що грамота ХІІ ст. була укладена у двох примірниках та двома мовами — російською та грецькою.

 

Мелетій із ченцями наголосили на тому, що ще одна грамота ( Автентична - Автор ) повинна входити " до Метрикъ Книгъ Патриаршескихъ " " И просили нас, вышепомяненые посланцы изъ Монастыря Печерского именем Отца Епископа и Архимандрита и от всей Братии Мниховъ, Чернцовъ Монастыря Печерского, абы-кто тыхъ справъ (документів — Автор) Монастырю Печерскому належащихъ в Книгах Метрикахъ сваихъ. Патріаршескихъ Консиантинопольскихъ поискаши сказали - мы. "

 

Як вбачається з грамоти, у Константинопольському патріаршому архіву був відділ руських актів, " тамъ же нашли Запись потребну Монастырю Печерському ведлугъ копій старыхъ и наданья Великого Князя Китая, во святомъ хрещеній нареченнаго Андрея Юркевича ".

 

Ділі йде текст самої грамоти 1159 р. На нашу думку, все вищевказане дає підстави стверджувати, що грамота ХVІ ст. була поновлена в Царгороді на основі автентичної ХІІ ст., писаної грецькою мовою. Отже, автентичність грамоти, а значить і юридичне підґрунтя, на яке спирлася Києво - Печерська Лавра при зверненні до польського короля Стефана Баторія з проханням надати місту Василькову, що належало монастирю з ХІІ ст., грамоту на володіння Магдебурзьким правом, можна вважати доведеною.

 

Під час навали монголо-татар на Русь 1240 р., місто ків було зруйноване та опустошене.
Лише більш ніж через два з половиною століття, свідчення про цю місцевість вже належить Лаврі.

 

" Міста вже тут немає, — зазначив С. Шамрай, але назва лишилася; а саме цього року Лаврський архімандрит Філарет віддає певні грунта " в земляхъ Васильковскихъ " пані Настасі Чиженичевій з синами;
за це та зобов'язується платити 5 відер меду щорічно".

 

Як вважає С. Шамрай, в середині ХVІ ст. ків, як місто, не існує.
Так само і в реєстрі поборовому 1571 року, ків названо порожнім селищем. На ці часи припадає, напевно, нове залюднення міста.

 

Києво-Печерська Лавра, котра після випробувань лихоліть піднялась з руїн, "починає, мабуть наприкінці 1570-х років, будувати тут "на городищі над р. Стугною, именуемомъ єво" замок і осаджувати місто."

 

Повторне освоєння ківщини припадає на період після укладання 1569 р. міждержавної Люблінської унії, за якою Литовсько-Руська держава увійшла до складу Короліства Польського.

 

На нашу думку, полонізація українських земель поставила під загрозу здійснення намірів Лаври щодо повторного освоєння Василькова.
Напевно Духовний Собор Печерського монастиря вважав недостатньо давніх прав обителі на це місто і виникла загроза його втрати та запровадження у Василькові звичаїв польського права.

 

Саме це спричинило, на нашу думку, прийняття рішення звернутися до польського короля Стефана Баторія, посилаючись на давні права Лаври на ків, надати йому грамоту на володіння Магдебурзьким правом.
Адже грамоти, " що наділяли міста Магдебур-зьким правом, звільняли їх від підлеглості за-гальнодержавним законам ."

 

Міста мали самі встановлювати закони на основі Магдебурзького права.
Вони звільнялися від суду та адміністрації державних урядовців, " діставали пра-во володіти грунтами на терені міста, міщанство дістало різні полегші ".

 

На наш погляд, священноначаліє Києво-Печерського монастиря вважало, що зберегти за собою право на володіння містом із навколишніми угіддями можна лише за умови отримання ним грамоти на володіння Магдебургією.

 

ків за фор-мою власності можна віднести як до приватновласницької, так і до церковної (монастирської — Автор). Власності містам уряд Речі Посполитої також іноді надавав Магдебурзьке право, на прохання їх власників.
Це полегшувало залежність міщан від феодальної держави і таким чином, об'єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст".

 

Тому Києво-Печерська Лавра 1586 року звертається до польського короля Стефана Баторія і , повідомляючи про свої колонізаційні заходи, скеровані " къ великому убезпеченью отъ неприятеля поганства Татраъ ", прохає підтвердити його давні права на це місто і надати його мешканцям, що вже оселилися тут, так і тим, що будуть оселятися, Магдебургію.

 

Необхідно відмітити, що в цю добу "взагалі помічалася тенденція роздавати пустині і привилеї на них, — щоб притягнути людність".
Впадає у вічі , що Києво-Печерська Лавра звертає увагу Стефана Баторія на те, що ків розташований "на самомъ шляху Татарскомъ" і те, що будівництво замку є досить важливим " къ великому убезпеченью отъ неприятеля поганства Татаръ ".

 

С. Шамрай з приводу надання міста Василевъ, надъ ръкою Стугною, будовати и место садити; и тому месту и подданымъ его, которые въ тоиъ месте осели и оседати будуть, даемъ и умоцняемъ право Майдеборськое, вызволяючи ихъ отъ всехъ нашихъ правъ земскихъ, и хтоечи мети, абы через войта, бурмистра, радецъ и иншихъ урадниковъ, то е право Майдеборское во всемъ порядку справовано и держано было".

 

Проголошувалося створення в місті органу адміністративної та фінансової влади - Ради, що обиралася міщанами.
До неї щорічно повинні були обиратися радці (райці - Автор). Це були, як правило, багаті міщани.

 

В містах України, котрі отримували Магдебурзьке право, кількість радців в залежності від розміру міста коливалося від 6 до 24 осіб.
Зі свого складу радці обирали бурміста, який головував на засіданнях Ради.

 

Міська рада була головним органом самоврядування.
Вона повинна була виконувати функції міської влади та суду у цивільних справах. " Мещане того места, тамъ седели, — вказується в грамоті, — тое право Майдеборское во всихъ члонкахъ и артыкулахъ оному праву належащихъ уживати и им ея судити и рядити въ речах великих и малых, сами межъ себе мещаны…"

 

Судовим органом у Василькові, за грамотою від 28 березня 1586 року на Магдебургію, була лава, до якої входило сім лавників, або присяжних на чолі з війтом. Їм надавалися всі функції з розгляду кримінальних справ, щоб "седечи на судахъ и справуючи судовые справы, такъ межъ меняны ако и межъ гостьми приезжыами одинакую справидливость въ справахъ месснихъ и во всехъ иныхъ прававихъ речахъ Майдеборскимъ судити и сказывать, а винныхъ карати подле вступу ихъ и арыкуловъ въ томъ праве описанныхъ".

 

Дві колеги — рада та лава мали складати магістрах чи ратушу.
В грамоті Стефана Баторія, наданій Василькову 28 березня 1586 року на володіння Магдебурзьким правом, точного розмежування функцій між колегіями, тобто радою та лавою, щодо характеру судових справ не прослідковується.

 

Місту дозволялося "въ каждый рокъ два ярмарки" на Вознесіння Христове, та на Покрову Пресвятої Богородиці, а також" "торги въ денъ недельный".
ківським міщянам "мети корчмы вольные, медъ, пиво, горелку и иное всякое питье вънихь держати и шинковати и добровольные всякими торгами и куплями торговати".

 

Грамотою надавалося право "всемъ обывателямъ панствъ нашихъ и купцамъ чужеземскимъ до того местам (Василькова - Автора) со всякими куплями и товарами своими пріезжаючи торговати и куповати".( Анты... - с.310).
За це купці повинні були сплачувати в міську казну міста "осъ товаровъ своихъ по звыклому обычаю".

 

Зазначимо, що ярмарки і торги, що влаштовувалася в Василькові, сприяли його економічному розвитку, збагаченню міста та жителів.

 

Отже, охарактеризувавши правовий статус міста Василькова у відповідності з Магдебурзьким правом, дослідивши юридичне підґрунтя звернення Києво-Печерської Лаври до польського короля Стефана Баторія з проханням про надання місту кову грамоти на володіння Магдебурзьким правом, у хронологічній послідовності виклавши історію отримання містом грамоти від 28 березня 1586 року та описавши її, робимо висновки, що ків слід віднести до категорії міста з неповним німецьким правом, так званих ратушних міст.

 

У Василькові Магдебурзьке право з самого початку носило обмежений характер, тому що Війта призначав Києво-Печерський монастир, а "судово-адміністративні функції навіть у ці часи були, правдоподібно, в руках уповноважених монастирів, управителів, городничих". Це пояснюється тим, що Печерська обитель, на прохання якої польськй король надав місту Магдебургію, не бажала втрачати свої позиції у місті та постійно втручалася у справи самоврядування ківської міської громади.

 

За формою власності ків відноситься до приватновласницьких та церковних (монастирських - Автор), тому що він перебував у приватній власності Києво - Печерської Лаври.

 

Відповідно до Магдебурзького права місто належить до першої категорії міст, бо отримало Магдебургію від польського короля.
А за третім литовськими статутом 1588р. до привілейованих, що мали Магдебурзьке право.

 

Перспективи подальших наукових розвідок полягають у вивченні впливу наслідків надання Василькову Магдебурзького права на соціально - економічний розвиток міста, політичних та побутових стосунків у місті протягом 1586—1786 рр.

 

Олександр Бабич


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Авторизация