Виникнення південного форпосту Київської Русі на р. Стугні. Х-ХІ ст.

васильков 2 442 |
23-11-2015 |
0 |

В останні роки X ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбу з кочівниками - печенігами, що загрожували Русі з півдня.
Слов'янські племена, які знаходилися на більш високому рівні соціально-економічного розвитку і вже переходили до феодалізму, успішно громили розрізнені племінні об'єднання кочівників - печенігів, тюрків, половців.З давніх давен степ був місцем знаходження кочових племен, що складалися в монгольських, середньо - азіатських та алтайських степах, різноманітних етнічних та племінних кочівницьких об'єднань, які робили набіги на широкі береги Чорномор'я...

 

Майже півтора століття Русь вела постійну боротьбу з печенізькими ордами, якомога краще укріплюючи свої прикордонні зі степом землі та охороняючи їх від кочівницьких вторгнень.

Протягом усього XI ст. руські князі жодного разу не змогли вдарити по кочівникам у степу-на їх території.

 

Печеніги вели табірний спосіб кочування, при такому способі життя вони були практично невловимі. Тому походи руських у степи втрачали зміст.
Кочівники дійсно рухалися подібно хмарі, знищуючи усе на своєму шляху. Саме тому руським військам було надзвичайно важко боротися з кочівниками у степу.
Багаточисленні спустошуючі набіги печенігів в кінці X на початку XI ст. призвели до відступу частини слов'янського землеробного населення з прикордонних зі степом областей на північ, під захист лісів.

 

За підрахунками академіка Трекова за час з 915 по 1036 рр. Київські князі воювали з печенігами 16 раз, не враховуючи дрібних сутичок.

3азвичай печеніги нападали на Київ, коли він був беззахисним. Небезпечні степові сусіди примушували древньоруську державу перенести кордон на північну лінію Стугна - Дніпро - Сула.

 

Печенізький наступ на древньоруську державу в кінці X - початку XI ст. було відбито. Печеніги не могли просунутися вище свого кочового переселення, бо для оборони південних земель древньоруська держава створювала систему оборонних споруд, які простягалися на сотні кілометрів.
Історія війн з кочівниками, які могли підходити під самі стіни столиці Русі, змусила князя Володимира споруджувати укріплення для захисту своїх земель.

 

Замислив князь Володимир Святославович року 988 здійснити свій задум:


Се не добро єсть, мало городов около Києва. И начал ставить города по Десне и по Остру, по Трубежу и по Стугне. И начал набирать лучших от словек, и от кривичей, и от чуди, и от вятичей, и йми населили города, так как бьіла война с печенегами. И воевал с ними и побеждал их..." - пише про ратні княжі діяння літописець Нестор, який за думкою дослідників теж був вихідцем з ківщини.

 

В історії дослідження виникнення кова нема певної версії. їх існує декілька:

 

Версія 1. - Раніше ніж 998 рік літописець пише про хрещення Володимира:
Се же не сведуще право глаголют яко крестился в Києве, и ними же дома, в Василєве.".
Умовність розповіді про хрещення Володимира давно вже встановлена Шахматовим. Тоді згадка про Василів, як місце хрещення Володимира може мати якусь підставу.
У всякому разі назва Василева походить від християнського імені Василій, яке отримав Володимир при хрещенні.

 

Версія 2. - Василів був замислений як посад ,згодом спорудили тут и княжий двір.
Князь Володимир Святославович любив наїздити сюди для полювання та розваг.
Веселий єво" - називав він улюблену фортецю своїм другим християнським іменем.

 

Версія 3. - Василів був замислений як фортеця, яка буде охороняти Київ з південного боку.

 

Версія 4. - В Київській Русі було мало міст і саме з метою розбудови держави князь вирішив побудувати Василів.

 

У історії роком заснування міста можна вважати 988 р., перша ж письмова згадка про Василів датується 996 р. - роком поразки князя Володимира.
Літопис 14 р. згадує Василів: 3 р. приходиться на X ст./ а 11 р. на XII ст.
Жодного разу Василів не згадується літописцями на протязі XI ст.. Це пояснюється тим, що Василів втрачає на деякий час своє значення як фортеця.

 

При Ярославі Мудрому південні кордони Русі відходять за річку Рось і XI ст. в історії древньоруської держави відзначається відносною стабільністю внутрішньодержавного положення на відміну від XII ст., коли Русь розпадається на ряд самостійних князівств та починаються довготривалі феодальні війні за великокняжий престол .

 

У 1157 р. Василів отримав нову назву - ків.
Це ім'я дав йому князь ко Юрійович, який отримав від свого батька все Поросся (Біла Церква), в тому числі Василів. Князь ко був сином князя Юрія Долгорукого. Перший раз ми зустрічаємося з ним на сторінках літописів 1149 р.
В цьому році Юрій Долгорукий отримав титул Великого Київського Князя і став княжити в Києві. ка він залишає княжити в своєму місті Суздалі.
Починаються міжусобні війни.
У 1154 р. Юрій Долгорукий знов захоплює Київський престол. Синові своєму кові він дарує все Поросся, в тому числі й Василів.
Місто дуже сподобалося князю і він вирішує дати йому своє ім'я.
Поросся в ті часи було заселено племенами тюрків і берендеїв, які підтримували українців в їх боротьбі з половцями. За наказом батька князь ко очолює цю боротьбу і не раз громить половців.

 

Після смерті батька ко змушений був залишити Василів. Літопис за 1157 р. розповідає, що повсталі кияни розгромили в Києві двір князя ка;
в літописному повідомлені за 1160 р. ми знаходимо розповідь про те, що князь ко разом з князем Рюриком Ростиславовичем йде на допомогу великому князю Роману Мстиславовичу під час його боротьби за Київський престол.
Потім ми знаходимо князя в Суздалі, з якого він в 1162 р. був вигнаний своїм братом великим князем Андрієм Боголюбським.
Після цього він разом з матір'ю і братами Мстиславом та Всеволодом їде в Константинополь до імператора Мануїла, від якого отримує 4 міста на Дунаї.

 

За деякими джерелами він там і помер. Принаймні сліди князя ка після 1162 р. в подальшій історії губляться.

 


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Авторизация